Сьогодні Церква вшановує пам’ять Святого Івана Золотоустого. Минає час, але мудрі настанови святих отців не втрачають своєї актуальності. Отак і повчання Святого Йоана Золотоустого читаєш сьогодні і здається, що отець – поруч.
Помолитися, кажеш, я і вдома можу, але чути бесіди й науки вдома не можу (викриваються ті, що вийшли з церкви, прослухавши бесіду Золотоустого після Євангелія). Обманюєшся, чоловіче. Помолитися, звичайно, можна і вдома, але так помолитися, як у церкві, не можна, — де так багато отців і де такий однодушний зойк засилається до Бога. Не будеш ти так почутий, коли молишся до Бога за себе сам-один, аніж (коли молишся Йому) зі своїми братами. Бо тут є щось більше, як-от: однодумність, згода, союз любови й молитви єреїв.
Як думаєш, що наказує диякон, проголошуючи: прості (орvоі— випроставшись), станьмо гідної Не що инше, як те, щоб ми скинули свої розлогі помисли й, струсивши духовне розтління, породжене в нас життєвими клопотами, поставили свою душу просто перед лицем Бога. А що це істинно так є, що слово це стосується не тіла, а душі, що велить воно її поставити просто, послухаємо Павла, який саме в цьому сенсі ужив цей вислів.
Молитва — це велика зброя, невичерпний скарб, багатство, що ніколи не зміліє, супокійне пристановище, несхитний затишок і корінь незліченних благ; і джерело, і матір є молитва: вона могутніша за саму царську владу. Молитвою ж я називаю не будь-яку, не недбалу і розсіяну, а полум’яну й многотрудну, що виходить зі зболеної душі й глибоко зосередженого ума. Лишень така молитва сходить до неба.
Боже, милостивий будь мені, грішному, — взивав митар і вийшов з храму виправданим більше, ніж фарисей (Лк. 8, 13). І вийшло, що слова виявилися вищими за вчинки, і вимовлене перевершило сподіяне. Той хизувався своєю праведністю, постом, десятинами, а цей промовив лише слова (без діл) і здобув прощення всіх гріхів. Чому ж? Бо Бог не лише слова слухав, а радше дослухався до почуття, з яким вони проказані, і, знайшовши його сокрушеним і смиренним, помилував і явив своє чоловіколюб’я. Це кажу я для того, щоб не грішили, а були смиренними.
Сила молитви гасила силу вогню, приборкувала розлючених левів, припиняла боротьбу, відчиняла небесні ворота, розривала узи смерти, проганяла геть недуги, відбивала напади, рятувала міста від землетрусу, відвертала й удари, що спостигали згори, і замовляння, що готували людям, і взагалі усілякі біди. Під молитвою ж розумію не те, що на Вустах, а те, що виходить із глибини серця. Бо як дерева, що пустили коріння глибоко в землю, не падають і не валяться, які б сильні вітри не нападали на них, бо коріння міцно тримає їх у землі, так і молитви, що їх із глибини серця засилають, закорінившись там, безпечно простираються вгору, не зазнаючи перепон у своєму напрямку від жодних нападів помислів. Тому й пророк каже: Ізглибини взивав я до тебе, Господи (Пс. 129, 1).
Господь, щоб показати нам приклад, вершив багато. І багато молитов Він звершував з тим самим наміром. Коли учні приступили до Нього й просили навчити їх молитися (див. Лк. 11, 1), вповідж мені, що Він мав зробити? Не навчити їх молитися? Та Він на те й прийшов, аби залучити їх до всілякого подвижництва. Але коли Він мав навчити молитися, то мусив і сам це робити. Скажеш, що це можна зробити лише словом? Але повчання словом не так сильно діє на учнів, як повчання ділом. Тому Він не тільки словом вчить їх молитися, а й сам це робить, упродовж ночей молиться, усамітнившись, цим повчаючи нас уникати шуму й поговору, коли хочемо бесідувати з Богом, та віддалятись у пустельне місце, вибираючи для цього ще й час. Пустеля — не лише гора, а й будь-яке житло, недоступне для шуму. Також коли Він благословив хліби, то споглянув на небо, помолившися (Мр. 6, 41), щоб навчити нас не приступати до трапези без подяки Богові, Творцеві плодів.
Чоловік — голова жінки (див. Еф. 5,23), а жінка — помічниця чоловікові. Отож нехай голова не наважується без свого тіла стати на дорозі, що провадить до того священного місця, ітіло тут хай не з’являється без голови, а нехай заходять сюди іголова, і тіло, маючи зі собою і своїх дітей. Бо якщо приємно бачити дерево з пагонами від його коріння, тим більше приємно бачити людину, що має при собі дитя, — як пагін зі свого кореня. І не лише приємно є це, а й благотворно, і похвально. Благотворно для тих, що зібралися, у тому сенсі, про що я вже казав, похвально для батьків і служителів слова. Бо й землеробові ми дивуємося не тоді, коли він обробляє вже не раз оброблену землю, а лише тоді, коли він, узявши неорану й несіяну землю, клопочеться біля неї всіляко, щоб зробити її родючою. Так чинив і апостол Павло, маючи собі за честь проповідувати Євангеліє не там, де вже проповідувано Христа, а там, де ще ні. Наслідуватимемо його й ми і для поширення Церкви, і собі на користь.
Навіщо Бог вклав у нашу душу такого і вдень, і вночі пильного й ревного суддю — сумління. Серед людей немає такого невсипущого судді, як наше сумління. Зовнішніх суддів і гроші псують, і підлабузництво розслабляє, і страх змушує схибити на терезах, та й багато иншого відхиляє їх від правильного вирішення справ. А судові сумління ніщо таке не шкодить. Хоч гроші давай, хоч підлещуйся чи лякай або й що инше роби, — усе ж воно чинить праведне осудження грішних помислів: і сам грішник себе осуджує, нехай би й ніхто инший не звинувачував його в грісі. І це не раз, і не двічі, а часто упродовж усього життя воно робить. Нехай і багато часу мине, воно ніколи не забуде сподіяного. І в час скоєння гріха, і перед ним, і після налягає на нас строгим судом, особливо після прогрішення. Тоді, коли чинимо гріх, одурманені його солодкістю, не так відчуваємо докори сумління. Але коли гріх скоєний і грішне діло доведене до кінця, тоді гріховна солодкість зникає і приходить гірке жало покаяння.
Ти грішник? Не споневірюйся, а ввійди в храм і покайся. Ти згрішив? Скажи Богові: “Згрішив я”. Чи ж важко мовити: згрішив я? Хіба коли не назвеш себе грішником, не матимеш диявола своїм викривачем? Тож випереди його й відбери в нього цю можливість, бо осуджувати – його привілей. Та й чому тобі не випередити його і не висловити гріха й не загладити його, коли знаєш, що в дияволі маєш ти такого викривача що не мовчатиме? — Згрішив? — Зайди в храм і скажи Богові: “Згрішив”. Нічого иншого, окрім цього єдиного, я не вимагаю від тебе. Бо Письмо каже: Станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись! (Іс. 43, 26). Вислови гріх, щоб його позбутися.
Джерело: truechristianity
